Що необхідно знати роботодавцю про звільнення працівника?
В цьому дописі описано основні підстави, процедура та оформлення звільнення працівників та яких вимог трудового законодавства повинен дотримуватися роботодавець для уникнення порушень закону з його боку.
Основні підстави звільнення
Кодексом законів про працю (КЗпП) передбачено такі основні підстави для звільнення працівника: 1) за ініціативою працівника; 2) за ініціативою роботодавця; 3) за угодою сторін.
Якщо ініціатива звільнення належить працівнику, він повинен подати заяву роботодавцю про своє бажання звільнитися з займаної посади за два тижні. Проте, є виключення щодо строків повідомлення роботодавця, коли в працівника немає такого обов’язку попередити за 2 тижні. Такими виключеннями є: переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, вступ до навчального закладу тощо.
У випадку припинення трудових відносин за угодою сторін – сторони можуть узгодити день звільнення без прив’язки до відпрацювання.
Як оформляти звільнення?
Припинення трудового договору оформляється наказом, де повинно бути зазначено:
- Його номер і дата;
- Підстава звільнення;
- Посилання на статтю КЗпП.
З наказом працівник повинен бути ознайомлений під підпис. Окрім того, вноситься запис в трудову книгу, а також проводиться розрахунок в день звільнення (а у випадку, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок). Розрахунок включає в себе відпрацьований час та компенсація невикористаної відпустки.
При отриманні трудової книжки працівник розписується в особистій картці та книзі обліку трудових книжок. Якщо працівник відмовляється отримувати трудову книжку, то факт відмови від отримання трудової книжки необхідно зафіксувати у відповідному акті.
Звільнення з ініціативи роботодавця
Підстави для звільнення з ініціативи роботодавця:
– у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці;
– у зв’язку з невідповідністю працівника займаній посаді;
– у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків;
– прогул або тривале нез’явлення на роботу;
– поновлення працівника на роботі як підстава звільнення іншого працівника;
– у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
– вчинення розкрадання;
– грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації.
Слід пам’ятати, що звільнення за деякими з підстав має супроводжуватися також дотриманням певних процедур та засвідченням певних обставин. Наприклад, у разі прогулу працівника повинні бути складені такі документи: доповідна записка про відсутність працівника, наказ по підприємству щодо проведення розслідування та створення комісії, акт відповідної комісії про проведене розслідування, запит щодо надання пояснень працівником тощо.
Розповсюдженою помилкою є звільнення працівника за порушення трудових обов’язків без належної фіксації трудових обов’язків. Як наслідок, неможливо встановити, що саме працівник порушує та не виконує належним чином. Тому, доцільним є прийняття Правил внутрішнього трудового розпорядку та посадових інструкцій.
Орієнтований порядок звільнення по кожній із підстав ви можете прочитати в роз’яснені Міністерства юстиції України від 01.02.2011 року «Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу».
Відповідальність за незаконне звільнення
При недотриманні законодавства при звільненні працівників, працівник через суд може бути поновленим на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, судові та інші витрати.
Наприклад, в разі невиплати з вини Роботодавця належних звільненому працівникові сум у встановлені строки, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Хочу наголосити, що дотримання чинного законодавства при звільненні працівників забезпечить вам уникнення можливих трудових спорів та фінансових виплат працівникам за рішенням суду.