Комп’ютерна гра як об’єкт інтелектуальної власності

В останнє десятиліття доходи від комп’ютерних ігор зростають надто стрімко (у масштабах її прирівнюють навіть до кіноіндустрії). Чи знали ви про те, що Україна ввійшла до світового рейтингу доходів від комп’ютерних ігор та у 2016 році знаходилася на 43 місці з доходом у 189 млн доларів за призові місця на міжнародних турнірах з комп’ютерних ігор. Комп’ютерна гра є також  об’єктом інтелектуальної  власності та підлягає захисту від неправомірного її використання.  Думаю багатьом буде цікаво, як саме регулюється питання захисту прав інтелектуальної власності на комп’ютерні ігри в Україні та у світі.

Попри те, що правове регулювання комп’ютерних ігор і досі є недосконалим, згідно міжнародного та національного законодавства у комп’ютерній грі можна захистити:

1) назву гри як торгову марку;

2) назву (якщо це компанія) або ім’я розробника гри як торгову марку;

3) персонажа гри як торгову марку, а також можна зареєструвати авторське право на нього як на мистецький твір;

4) сценарій гри можна зареєструвати як літературний твір;

5) нові функціональні елементи в інтерфейсі гри можна запатентувати.

Важливо зазначити також і те, що якщо власник такого об’єкту як комп’ютерна гра бажає завантажити її в онлайн-store на зразок Google Play або Apple Store, то реєструвати торгову марку потрібно в країні, де розташована компанія-власник цього магазину. Наприклад, Google знаходиться в Каліфорнії, тому всі справи пов’язані з іграми в Google Play розглядає United Sates District Court of Northern District of California (тобто, суд Каліфорнії).

Що стосується авторських прав на комп’ютерні ігри, оскільки авторські права є транс-континентальними і виникають з моменту створення твору, то зареєструвати, наприклад, зображення персонажа або ж сценарій гри можна в будь-якій країні. В Україні це робить Державна служба інтелектуальної власності, в США, – Copyright Office. Після реєстрації власник гри отримує свідоцтво про реєстрацію авторських прав, яке дозволить захищати права як автора у всіх країнах світу. Окрім цього, наприклад у країнах ЄС та США реєстрація авторського права дає власнику значні переваги: реєстрація є повідомленням третім особам про наявність і належність авторських прав; презюмується, що дані, які відображені в Реєстрі, є доведеним фактом, тому в суді їх доводити не потрібно (що є досить важливим у разі виникнення будь-якого спору).

Як показує міжнародна практика, зазвичай наявність авторського права є часто недостатнім для ПОВНОЇ охорони прав інтелектуальної власності на комп’ютерну гру, саме тому розробники ігор дуже часто прибігають до такого способу захисту як патентування гри як винаходу (тобто певних її функціональних елементів). Оскільки захист авторським правом поширюється лише на текст коду, функції програмного забезпечення при цьому залишаються незахищеними, а захистити їх може саме патентування.

Складність процедури отримання патенту полягає у тому, що кожне нововведення має відповідати умовам патентоздатності: винахідницький рівень, новизна і промислова придатність для винаходів, новизна і промислова придатність для корисних моделей та новизна для промислових зразків. Щодо процедури отримання патенту, то вона містить низку етапів: складання та подання заявки до патентного відомства (в Україні – це Укрпатент); проведення відповідних експертиз; проведення державної реєстрації об’єкта та публікація відомостей про видачу патенту; видача патенту. Друге, на що потрібно звернути увагу, це відносно короткі строки дії патенту (наприклад, для винаходу – 20 років). По-третє, патент діє тільки в межах тієї держави, де його було видано. Для одержання правового захисту в інших країнах, потрібно отримати патенти в цих державах (де процедура може бути ще складнішою, ніж в Україні. Наприклад, в США реєстрація патенту займає близько 2-3 років).

Як бачимо, захист комп’ютерної гри як об’єкта інтелектуальної власності є досить комплексним , складним і багатоелементним, адже для того, щоб розробникам отримати повний захист майнових прав гри, потрібно окремо пройти процедури захисту і комп’ютерного коду, музики, зображень, дизайну та інших елементів. Попри це, розробники, аби убезпечити свій продукт від протиправних посягань та плагіату, змушені проходити всі ці процедури.